Loading

Чорний дім Форуг Фаррохзад / خانه سیاه فروغ فرخزاد

Форуг Фаррохзад (فروغ فراخزاد), одна з найвідоміших іранських новаторів літератури середини ХХ ст.  Вона навчалася на режисера, проте за своє коротке життя зняла тільки одну кінострічку – “Дім є чорний” (перс. خانه سیاه است); її життя трагічно обірвалось у віці тридцяти двох років, коли молода жінка потрапила в автокатастрофу. Фільм тривалістю двадцять дві хвилини виступає своєрідним пам’ятником поетесі в кінематографі, виражаючи її унікальну експресивність.

forough-farrokhzad-aks

У шістнадцять років Форуг видали заміж. Протягом трьох років після укладення шлюбу, дівчина таки домоглася розлучення, проте це призвело до втрати опікунства над маленьким сином.

Втративши зв’язок зі своєю власною сім’єю та родичами колишнього чоловіка, поетеса живе на випадкові  заробітки і вперше починає  публікуватися. В 1958 році, у двадцятитрирічному віці, вона посідає посаду клерка в кіностудії “Ґолестан”, а також зав’язує тісні стосунки з директором кіностудії, продюсером і режисером Ебрагімом Ґолестаном. Згодом, Форуг починає брати участь у виробничій діяльності студії;  тоді ж здійснює декілька поїздок до Європи, щоб освоїти основи кіновиробництва. В 1962 році пані Фаррохзад відвідала лепрозорій на півночі Ірану неподалік Тебрізу, що й стало головним поштовхом до написання сценарію та зйомок документального фільму “Дім є чорний”.

У цьому фільмі авторка також досліджує вираження почуттів залежно від соціальних  умов, у яких перебуває людина, хоча цього разу проблеми пацієнтів лепрозорію здаються надто віддаленими від наших повсякденних турбот. І все ж таки Форуг Фарохзад вдалося представити цю страшну проблему як щось дійсно універсальне.

Назва фільму походить від зразка іменного речення, структуру якого вивчають у початковій школі. Основним у цій моделі є слово است, а два інші компоненти можна довільно вибирати з безмежної кількості іменників та прикметників перської мови. Так, тренуючись, учні компонують речення, згідно з якими дім може бути червоний, зелений, старий тощо. А також замість слова “дім” можна взяти “школа”, “яблуко”, “кішка” та ін.

Документальний фільм “Дім є чорний” не має на меті захопити “об’єктивну реальність”, так як це проявляється в традиціях тогочасного північноамериканського “direct cinema” чи французьких фільмах “vérité” (з фран. правда). Фільм зображує не стільки ізольоване уявлення про об’єктивну реальність, як пристрасний нарис на основі поетичної оповіді. Стрічка також озвучена закадровим голосом Фаррохзад, що надзвичайно емоційно рецитує власну поезію, і холодними довідковими вставками чоловічого голосу Ебрагіма Ґолестана. Це дозволяє інтерпретувати фільм на трьох різних рівнях:

  1. Перший рівень безпосередньо зображає  умови перебування  прокажених в лепрозорії – обставини соціальної занедбаності та страждання.
  2. Другий рівень передбачає наше власне розуміння та реакцію на те, з чим ми стикаємося в реальному світі, особливо тоді, коли не всі таємниці Всесвіту ми можемо пояснити.  На цьому рівні фільм протиставляє два основні підходи до прокази – релігійний та науковий, і результат, який отримуємо внаслідок такої діяльності.
  3. На більш абстрактному рівні є прихована ідея  показати проказу як загальну метафору сучасного стану людства, як щось, притаманне людині загалом. Це дає  нам змогу відчути себе втраченими та опуститись до рівня хворих, щоб відчути, що таке справжнє страждання.

Фільм торкається кожного з цих трьох тематичних рівнів, відповідно до того, як розвивається дія через різні сцени в лепрозорії. Умовно можна розглянути три вищеназвані етапи.

khane3

1. “Місто жахливої ночі”

Перед глядачем постає суцільно чорний екран і зауваження, що подальші сцени фільму будуть бентежними та неприємними для перегляду.

“Знищити потворність і звільнити жертв її полону, ось мотив та надія, якими керувалися кінематографісти цього фільму”

Жінка споглядає своє лице, вражене моторошною проказою. Після цього глядач спостерігає за тим, як  хлопчаки та молодики, які страждають на цю ж хворобу, у школі читають подяку Йому за те, що наділив їх руками, очима, ногами, що сповна дозволяє їм насолоджуватися творіннями Господніми. Але, звичайно, впродовж цих кадів бачимо, що жахливе ураження відібрало в них ці дари.

در هاویه کیست که تو را حمد می‌گوید ای خداوند؟ در هاویه کیست؟

“Господи, хто в пеклі до тебе руки зводить прославляючи? Хто в пеклі?”

Ми повільно перейшли із першого тематичного рівня до наступного. З’являється все більше кадрів, в яких люди з деформованими частинами тіла співають і танцюють, адже попри зовнішні вади, ніщо людське їм не чуже.

90-секундна сцена: сліпий від лепри чоловік навпомацки рухається уздовж зовнішньої стіни, яка допомагає йому знайти правильний шлях туди і назад; в суцільній монотонності  безупину лунає жіночий голос, який  перелічує дні тижня.

Перед очима спливають тривожні образи скалічених людей під акомпанемент голосу Форуг Фаррохзад, яка зачитує власну поезію про страждання в цьому пеклі:

 

“Всевишній, Твоє ім’я возвеличу співом своїм,Під гру десятиструнної лютні  ім’я Твоє оспіваю,

Бо тіло моє, страшним і дивним сотворене.

Кістки мої не були сховані від Тебе, коли таємно з’явився я на світ.

Із глибини земної я постав.

У  книзі Твоїй все тіло моє у цільності повній змальоване.

Твої очі, Всевишній, ще в зародку наскрізь бачили мене.

Твої очі ще в зародку наскрізь бачили мене”.

 

نام تو را ای متعال خواهم سرائید،
نام ترا با عود ِ ده تار خواهم سرائید؛
زیرا به شکلی مهیب و عجیب ساخته شده‌ام.
استخوان‌هایم از تو پنهان نبود وقتی که نهان به وجود می‌آمدم،
و در اسفل زمین نقش‌بندی می‌گشتم.
در دفتر تو همگی اعضای من نوشته شده،
و چشمان تو ای متعال جنین مرا دیده است.
چشمان تو جنین مرا دیده است.

khane

 2. Що робити із цією недугою?

Для того, щоб відповісти на це питання, ми повертаємося до другого тематичного рівня.

Зображення раціонально обдуманих спроб лікування прокази контрастують  на фоні людей, які так невпинно та гаряче читають напам’ять молитви Богові, який не відповідає на їхні прохання. Висновок є напрочуд логічним та простим: продумані почергові кроки лікування недуги допомагають краще, ніж завзяття в самих тільки літургійних практиках.

Деякі епізоди фільму відображають те, як лікарі лікують хворих на лепру та як годують їх в їдальнях. Все це відбувається в межах колонії. Дії цих коротких сцен  супроводжуються чоловічим закадровим голосом, який за допомогою логічно побудованих фактів обговорює провокаційне питання лікування цього захворювання. Хоча проказа відома, як хронічна хвороба та є дуже заразною, але

“Якщо вчасно почати догляд за хворим на проказу, недугу можна вилікувати.”

Знову ж таки поетичні уривки з творчості Форуг Фарохзад  чути під час перегляду кіноепізодів:

“Якщо би мала крила, наче в голуба,Я б деінде полетіла заради супокою,

Кудись далеко-далеко, щоб осісти в безпечному місці,

Я б спішила сховатись від вихору та бурі.

Бо злиднів й зла я вдосталь бачила на цій землі.

Світ, вагітний неробством, народжує утиски.

Де б я знайшла порятунок від Твого обличчя?

Куди б я втекла від Твоєї присутності?

Якщо повисну на крилах ранкового бризу,

В глибинах моря залишуся ,

Твоя рука надалі наді мною.

Ти охмелив мене нерішучістю.

Які грізні діяння Твої!

Які грізні діяння Твої!”

 

“Від гікоти мого єства проваджу розмову.

Коли я мовчала, моя душа щодня волала

Пам’ятай, моє життя – це вітер.

Я перевтілилась у пелікана пустелі,в сову руїн,

І, наче горобець на даху, я  сиджу самотньо.”

Я пролилася, неначе вода

як і ті, хто давно вже зів’яли.

І на віях моїх – тінь смерті.

На віях моїх тінь смерті.

Залиш мене, залиш.

Залиш мене, бо дні мої минущі.

Облиш мене, до того як я полечу туди, звідкіль немає вороття.

У царство нескінченної пітьми. ”

 

کاش مرا بال‌ها بود مثل کبوتر می‌بود
تا پرواز کرده، راحتی می‌یافتم.
می‌شتافتم به سوی پناهگاهی از باد تند و طوفان شدید؛
زیرا که در زمین مشقت و شرارت دیده‌ام.
دنیا به «بطالت» آبستن شده و «ظلم» را زاییده است.
از روح ِ تو به کجا بگریزم،
و از حضور تو کجا بروم.
اگر بال‌های باد ِ سحر را بگیرم و در اقصای دریا ساکن شوم،آن جا نیز سنگینی دست تو بر من است.
مرا بادۀ سرگردانی نوشانده‌ای.
چه مهیب است کارهای تو،
چه مهیب است کارهای تو.
از تلخی ِ روح ِ خود سخن می‌رانم.
هنگامی که خاموش بودم
جانم پوسیده می‌شد از نعره‌ای که تمام روز می‌زدم.
به یادآور که زندگی ِ من باد است.
مانند مرغ ِ سقای صحرا، و بوم خرابه‌ها گردیده‌ام،
و چون گنجشک بر پشت بام منفرد نشسته‌ام.
مثلِ آب ریخته شده‌ام،  و مثل آنانی که از قدیم پژمرده‌اند،
و بر مژگانم سایۀ موت است.بر مژگانم سایۀ موت است.
مرا ترک کن، مرا ترک کن؛ زیرا که روزهایم نفسی است.
مرا ترک کن. پیش از آن که به جایی روم که از آن برگشتنی نیست.
به سرزمین تاریکی ِ غلیـظ.

khane2

3. Ми – такі ж, як і вони

Останні хвилини фільму показують покалічених людей з деформованими частинами тіла, які проявляють звичні та цілком нормальні емоції – веселий настрій, задоволення від гри з дітьми… Батьки-каліки відвідують виставу своїх дітей (деякі з них взагалі не уражені проказою). Інші сцени відображають жінок з понівеченими обличчями, які доглядають за собою. Цих людей навіть можна побачити  задіяними у весільній церемонії. Принаймні в такі моменти вони здаються  по-справжньому щасливими.

Ми повинні запитати себе: чи їхнє тіло деформувалось через страшне захворювання, або ж вони просто інші, ніж ми? Чи не хочеться нам відвернутися від них так, як багато з нас відвертаються від тих, хто іншої раси?

В одній із добре відзнятих сцен хлопчики радісно грають з м’ячем.

Є також епізод, в якому вчитель просить учнів назвати гарні, на їхню думку, речі.

Один із хлопчаків починає згадувати все найкраще, що в нього асоціюється з природнім світом. Коли ж черга дійшла до іншого хлопчика і його запитали про потворні речі, він перерахував: “руки, ноги, голова…” Він знає, що тіло його покалічене.

Загальний настрій фільму – це смуток та відчай. Ми переходимо до тематичного рівня номер три. Чому всі ці страждання? Чому так багато каліцтв? Чому ми загубились в цьому світі?

 “Горе нам, бо день згасає,І тіні вечірні видовжуються.

А наше буття, немов клітка з  птахами,

Наповнене плачами неволі.

І ніхто з нас не знає, доки жити йому.

Пора жнив проминула,

А літо не закінчилося,

а ми ще й досі не вільні.

Наче горлиці, ми ридаємо про справедливість, а її нема.

Ми чекаємо світла, а є пітьма.

О річко повноводна,

Яку скеровує подих любові,

приплинь до нас, приплинь.”

 وای بر ما، زیرا که روز رو به زوال نهاده است
و سایه‌های عصر دراز می‌شوند
و هستی ِ ما چون قفسی که پُر از پرندگان باشد
از ناله‌های اسارت لبریز است.
و در میان ما کسی نیست که بداند که تا به کی خواهد بود.
موسم حصاد گذشت و تابستان تمام نشد و ما نجات نیافتیم.
مانند فاخته برای انصاف می‌نالیم و نیست.
انتظار نور می‌کشیم، و اینک ظلمت است.
و توای نهر سرشار،
که نفس مهر تو را می‌راند،
به سوی ما بیا..

P.S. Фільм з англійськими субтитрами можна подивитися на Youtube

Наталія

About Наталія

  •  

Leave a Comment