Loading

Жінки без чоловіків – феномен магічного реалізму / زنان بدون مردان به عنوان یک پدیده رئالیسم جادویی

Її творчість – це квінтесенція протиріччя, гра символів та кодів мусульманської культури на межі політкоректності та фемінізму. Вона без сумніву є найвидатнішою фотохудожницею постреволюційного Ірану, білінгвальний носій цінностей та культур Заходу та Сходу, американка іранського походження – Шірін Нешат.

Шірін народилася в релігійному місті Казвін, що знаходиться на північному заході Ірану. Її батьки орієнтувалися здебільшого на західні цінності, саме тому дівчина змогла навчатися в Католицькій школі-інтернаті у Тегерані, а згодом продовжила своє навчання за спеціальністю “Історія мистецтва” в Каліфорнійському університеті.

Натхнення не приходить просто так. Протягом тривалого часу Ширін Нешат вдавалася до спроб створити щось, що можна було б назвати справжнім мистецтвом, проте нічого з цього не вийшло, як факт, деякі свої роботи художниця знищувала власноруч. Тільки в 1990 році вимушена мігрантка знову змогла повернутися на свою Батьківщину. Минуло 11 років з дня Ісламської революції. Вулиці Тегерану та інших міст Ірану змінилися до невпізнання. “Мабуть, це була одна з найбільш шокуючих картин в моєму житті. Різниця між тим, що я пам’ятала з іранської культури та свідком чого я стала були колосальними. Переміни, що відбулися були для мене захоплюючими та жахливими водночас. Я ще ніколи в своєму житті не відвідувала країну, яка була б на стільки просякнута ідеологією. Звичайно, що найбільше впадало в очі, то це зміни в зовнішньому вигляді людей та поведінка в суспільстві.” Можливо, ці зміни стали рушійною силою, що спонукала до творення воістину справжнього мистецтва.

 

اول که این کتاب را خواندم بلافاصله کشش من به این کتاب تصویرهایی بود که می‌شد از این ها ساخت ولی من مشکلاتی با داستان و شخصیتها داشتم. برای من اصولا داستان “زنان بدون مردان”ا خیلی شباهت به کارهای قبلی من داشت. رابطه برقرار کردن بین زنها، مسائل اجتماعی، سیاسی ، مذهبی، عرفانی، استفاده از طبیعت همه از مشترکات کارهای ما بود. این‌قدر اینها برای من جذابیت داشتند که می‌دانستم که آن چیزی که در کتاب هست را ما نخواهیم توانست مو به مو بسازیم ولی می توانستیم آن را مال خود کنیم.
شکی نیست که سالها فعالیتهای قبلی من در ویدئو آرت و به خصوص عکاسی خیلی کمک کرد که “زنان بدون مردان” ساخته شود. این که من به تصویر خیلی پافشاری می کنم و تا آنجا که بتوانم کلمه استفاده نمی‌کنم.این که برای من طراحی‌صحنه و حرکت دوربین و حتی رنگ این صحنه‌ها که حس آن صحنه را بیان می‌کند، بسیار اهمیت دارد.

«Спочатку, коли я прочитала книгу [«Жінки без чоловіків»], малювала ілюстрації до неї, але виникли певні труднощі з оповіддю та персонажами. Як на мене, основна ідея «Жінок без чоловіків» була спорідненою з моїми попередніми роботами. Відносини між жінками, суспільні умови, політичні, релігійні, містичні, використання природи – це все було спільним у нас із авторкою книги. І настільки це все було для мене цікавим, що я зрозуміла: не зможу відтворити один до одного, але зможу зробити це по-своєму. Без сумніву, попередні роки роботи у галузі відеомистецтва, тим паче у фотографії, дуже допомогли створювати «Жінок без чоловіків». Для мене дуже важливо компонувати вражаючу картину і при можливості, якомога менше використовувати слів, звертаючи увагу на дизайн сцени, рух камери, навіть колір, який передає відчуття від цієї сцени.»

Кіноробота “Жінки без чоловіків” (زنان بدون مردان) увійшла до доробку художниці, як перша повнометражна стрічка. Основою для написання сценарію цього фільму стала однойменна книга сучасної іранської письменниці Шагрнуш Парсіпур (شهرنوش پارسی پور ) . Цей художній твір написаний в стилі магічного реалізму, тому перед Шірін Нешат постало чи не найскладніше завдання – передати дух магічного реалізму через призму камери.

На тлі серпневого перевороту 1953 року, коли за сприяння уряду Англії та США було скинуто першого демократично обраного президента Могаммада Мосаддика, порушується питання долі чотирьох жінок з кардинально різних верств населення та надзвичайно різним минулим за плечима. Жодна із них не є хоча б трохи щасливою.

Перша сцена фільму, яка постає перед глядачем – це гучні закличні звуки азану, в той час, як одна з героїнь – Мунис, споглядає в низ, а згодом кидається та летить додолу. Вона залишиться живою, а можливо й ні…

حالا فقط سکوت (سقوط؟) بود… سکوت و دیگه هیچ چی…

Її внутрішній голос говорить: “Щоб позбутися болю, потрібно втратити зв’язок із світом.”

За власним визначенням Шірін Нешат, чадра естетично та символічно зачаровує її. Коли Мунис намагається закінчити все це, кинувшись з даху, вона летить униз, як птаха, а її синяво-чорна чадра безтурботно здіймається навколо неї на знак звільнення.

Мунис – тридцятирічна незаміжня жінка, полонянка власної домівки, яку вона ділить із своїм братом-тираном. На превеликий жаль брата, окрім того, що вона неодружена, вона ще й постійно біля старого радіоприймача, чи не єдиного її зв’язку із зовнішнім світом; жінка годинами може слухати трансляцію причин політичного перевороту. Зрештою брат вимикає радіо, тим самим відриває її від зовнішнього середовища, і це можна вважати причиною самогубства Мунис. Знайшовши тіло своєї сестри, брат проклинає її за те, що вона навіки зганьбила його.

Подруга Мунис, релігійно боязка та праведна Файзе, таємно закохана в її брата та марно мріє вийти за нього заміж. Після смерті подруги, застосувавши магічний талісман на весіллі її брата, дівчина починає чути дивні звуки з-під землі, наче хтось живий її кличе.

دیگر نمی توانم نفس بگشم

Файзе відкопує тіло Мунис, яка згодом в магічно-реалістичній манері, розпочинає інше, вже цілком незалежне життя; працює в підпільній опозиційній групі, поширюючи їхні листівки.

Окрім Мунис та Файзе, є ще одна героїня, образ якої можна вважати одним з найцікавіших та найбільш спірних у цій кінострічці. Виснажена, катастрофічно худорлява повія Зарін безперервно надає послуги клієнтам борделю. Черговий клієнт, він не має жодних рис обличчя. Він виступає, як образ певного конвеєра через руки якого пройшла ця бідна дівчина. Вона божеволіє, волає та чимдуж біжить у невідомому напрямку подалі від борделю, який через певні життєві причини став місцем, де водночас її осквернили та прихистили. Після втечі вона потрапляє в публічну лазню. Зарін імпульсивно починає відтирати свою шкіру, потрохи роздирає її аж до самої крові, наче пробує відмити весь той бруд, якого вона зазнала від чоловіків. Ця сцена – своєрідна “оголена” метафора жіноцтва, яка уособлює приклад морального та фізичного насильства й зневаги.

Четверта постать, п’ятдесятирічна освічена жінка з вищого класу – Фахрі, яка перебуваючи в шлюбі з багатим генералом, страждає від його докорів та зневаги через нездатність більше задовольняти його сексуальні бажання. Коли кохання її юності повертається до Тегерану разом із свою дружиною-американкою, Фахрі кидає свого чоловіка та купує сад чаруючої краси та милий старенький будинок. Згодом це місце стане своєрідним містичним центром розповіді, сюрреалістичною зоною відновлення жіночих душ, які зазнали краху через чоловіче начало.

Кадр із фільму

Заміський сад стає притулком для жінок , місцем втечі від гноблення та щоденної боротьби за існування в цьому світі. Сад – місце примирення та природної краси, що глибоко контрастує з суєтою Тегерану, який перебував на межі перевороту та політичної кризи.

В домі чарівного саду жінки вирішують провести святковий вечір. Зарін стоїть над прірвою смерті та все ж таки помирає. Фахрі розважає гостей своїм співом, в той час як до будинку вдираються солдати. Не має заперечення, що це є останнім святкуванням соціальної мобільності та політичної свободи, після чого зворотній шлях назад буде дуже довгим та складним.

 Попередня відеоробота Шірін Нешат під назвою “Turbulent”

Шірін Нешат має природній талант та відчуття кольорів, з допомогою гри яких вона створює настрій та компонує візуальні символи протягом всього фільму. Кінострічка відзнята в чистій, наче вимитій морською хвилею колірній гаммі. Місто-пейзаж Тегеран зображений в стилі сепії, в той час як сад вимальовується менш монохромним, і навпаки його тонкі, туманні тони створюють відчуття казки, наче в будь-який момент він може зникнути, як міраж в пустелі.

 Фотороботи із серії “Seeking Martydrom” (1995)

Красивий мистецький фільм Ширін Нешат “Жінки без чоловіків” торкається багатьох неоднозначних та незручних тем через контекст певних історичних подій в Ірані, що дозволяє краще зрозуміти устрій вже внутрішньо вбудованих традицій.

 

Наталія

About Наталія

  •  

Leave a Comment