Loading

Театральна поставновка “Книги папуги” Могаммада Ходаванда Кадері

“Папуга – птах дивовижний, однак він не вміє писати та й говорить те, що його навчили, і ні слова більше. Але зовсім не так думали перси в середньовіччі. Як відомо, в Ірані немає папуг, які б жили на волі в природніх умовах, тому цього екзотичного птаха в Іран ввозили з Індії. Тримати такого птаха удома могли далеко не всі перси, мешканці Ірану, а тому простий люд цієї країни вважав, що раз такий птах говорить людською мовою, то й говорить він осмислені речі”.

Кадері М. Х. Книга папуги / Пер. з перської Я.Є. Полотнюка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 92 с. – С. 3.

tuti-name3

Прем’єра вистави за мотивами персомовної пам’ятки рамкової прози “Туті-наме” відбулася 8 квітня у приміщенні ЦКД “Лис Микита”.  Ярема Євгенович Полотнюк, хай спочиває в мирі, за життя цікавився різноманітними літературними творами, від Корану і до поезій Мірзи Галіба, але у нього були улюблені “коники”, в яких мусили розбиратися усі студенти. Так, невіглаством було не знати хоч щось із всім відомої перської класики Сааді та Гафиза, але й наскрізь індійська “Книга папуги” теж займала час учнів.

«Шукасаптаті» – дослівно «70 оповідок папуги» – індійська обрамлена повість ХІІ – ХІІІ століття. Вже за 100 років свого існування ця книга стає чи не найпопулярнішим читанням, завдяки літератору Імаду ан-Наарі, який художньо опрацював її перською мовою та назвав «Джавагер ас-самар», тобто «Перлини нічних розмов». За традицією тогочасного східного світу, книга викликала хвилю наслідувань, серед яких «Туті-наме» Нахшабі, версія Абу-ль-Фазля Аллямі, турецька переробка Сарі Абдулли-ефенді XVII ст. тощо. Щодо версії Нахшабі, то єдиний її рукопис, який маємо зараз, відкрив і описав іранський вчений Але Агмад. Згідно з дослідженням Шамседдіна Але Агмада, «Туті-наме» містить 52 короткі оповідки, зосереджених навколо жіночого обману. Найбільший успіх, однак, випав на дві найкоротші версії “Книги папуги”: одна з них належить Мохаммеду Ходавенду Кадері, а друга – народному оповідачеві Ібадуллі, про якого ми, крім імені, нічого не знаємо.

tuti-name2

 

На відміну від інших версій, переробка Кадері, складена, найвірогідніше, наприкінці XVII – на початку XVIII ст., відзначалася перш за все винятковою лаконічністю і простотою. Простота і ясність переробки Кадері настільки спокусила іраністів, що її пробували використати як навчальний посібник для вивчення перської мови. Першим це зробив, наскільки відомо, Френсіс Гледвін, видавши спершу в Калькутті, а згодом у Лондоні перську версію Кадері з паралельним англійським перекладом, де на правому розвороті книги був англійський текст, а на лівому – перський. У Туті-наме Кадері, в українському перекладі Яреми Полотнюка маємо вже тільки 35 оповідок. Звичні для індійського фарсі звороти XVIII ст. вже на перших сторінках ставлять вас у таке скрутне становище, що просто не вистачає слів.

За життя Яреми Євгеновича “Книга папуги” українською виходила двічі. Сьогоднішні студенти-сходознавці більше не страждають ночами над текстами персомовної літератури Індії, але радо погодилися зіграти у виставі за мотивами “Туті-наме”, запросивши до спілки також своїх друзів по факультету. Сюжет розгортався навколо купецького сина Меймуна та його місяцеликої, сонцесяйної молодої дружини. Господар подався у мандри, залишивши красуню і все господарство на пару кмітливих папуг, які добре давали всьому лад, доки пані Ходжесте не уздріла на вулиці красеня княжича. Спокусник через любовні листи і стару звідницю переконав купецьку жінку прийти на побачення вночі. Папуга-самиця була відверто проти, тому і загинула, а самець щовечора розповідав Ходжесте повчальні історії аж до світанку. Так тривало до приїзду Меймуна. А далі…

tu

 

Адмін

About Адмін

  •  

Leave a Comment