Loading

Відзначення перського Нового року

23 березня 2015 року за іранським сонячним літочисленням вже було 3 число місяця фарвардіна 1394 року. Цього дня студенти та викладачі кафедри сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича в своїй alma mater приймали східних гостей, відзначаючи їхнє свято Новруз.

Традиційно, після привітання سالِ نو مبارک україномовні глядачі почули коротку довідку про історію свята, яке сягає своїм корінням у звичаї зустрічі весняного рівнодення, проте й досі залишається улюбленим у багатьох країнах Азії, а з розселенням діаспори по інших континентах, Новруз є тією ниточкою, що дозволяє тримати зв’язок зі своєю Батьківщиною. Студенти першого, другого та третього курсів зачитали перською вибрані поезії та їх нові українські переклади.

بنی آدم

که در آفرینش ز یک گوهرند بنی آدم اعضای یکدیگرند
دگر عضوها را نماند قرار چو عضوی به درد آورد روزگار
نشاید که نامت نهند آدمی تو کز محنت دیگران بی غمی

Сини Адама – як одне-єдине,
Усі з одної виліплені глини.
Як щось недобре станеться з рукою,
Не мають інші члени супокою.
А болі інших візьмеш ти на кпини –
Не гідний будеш імені людини.
(З “Трояндового саду” Сааді Шіразі. Пер. М. Ільницького)

غزل 454

ز کوی یار می‌آید نسیم باد نوروزی

Серед вулиці тієї, де живе моя кохана,

Чути легіт Ноурузу, і весняний вітерець.
Якщо матимеш дещицю, наче лагідна троянда,
Витрачай усе на Бога, на веселощі сердець.

Соловей, вином сп’янілий, із трояндової чаші
Щебетав та тьохкав жваво наспів «Тахт-е фірузе».
Щоб туман умить прогнати, що укутав душі ваші,
Хай весняний вітер ранній вас у поле віднесе.

Хай у тім цвітінні квітів, де щебече соловейко,
Навчитеся ви співати серцем радісну газель.
Бо ніщо, на жаль, не вічне – отже варто просто й легко
Цінувати кожен дотик, кожен погляд, кожен день.

Щоб здійснити – слід зректися свого власного бажання,
Я тобі кажу це стиха, поза ширмою життя.
Ти ж відкрий себе для світу, для чарівного єднання
З тим, що є навколо тебе, з тим, що зветься майбуття.

Подивись – вино чудове, наче з Божих рук налите, –
як від нього сяє сонце, очищається душа!
Не дай Боже, мудрецеві, у житті зазнати лиха,
Бо в розлуці з милим другом згасне вмить моя свіча.

У Небес єдина мудрість: неважливо, що ти робиш –
чи будуєш, чи руйнуєш – аби був щасливим ти.
Радість я не проміняю на наук зарозумілість,
Бо й невіглас стане кращим, як з ним щастя віднайти.

Пий вино та веселися, бо прийшло чудове свято,
Не вагайся, попри мудрість і багатство твоїх літ.
І з ковтком з твоє чаші ти прокинешся й побачиш
Цей оновлений Новрузом наш чудовий божий світ.

(Газель 454 Гафиза Шіразі у переспіві Вікторії Шевченко і Вікторії Папонової)

بوی باران، بوی سبزه، بوی خاک
شاخه‌های شسته، باران خورده، پاک
آسمان آبی و ابر سپید
برگ‌های سبز بید
عطر نرگس، رقص باد
نغمه شوق پرستوهای شاد
خلوت گرم کبوترهای مست
نرم نرمک می‌رسد اینک بهار
خوش به حال روزگار
خوش به حال چشمه‌ها و دشت‌ها
خوش به حال دانه‌ها و سبزه‌ها
خوش به حال غنچه‌های نیمه‌باز
خوش به حال دختر میخک که می‌خندد به ناز
خوش به حال جام لبریز از شراب
خوش به حال آفتاب
ای دل من گرچه در این روزگار
جامه رنگین نمی‌‌پوشی به کام
باده رنگین نمی‌بینی به جام
نقل و سبزه در میان سفره نیست
جامت از آن می که می‌‌باید تهی است
ای دریغ از تو اگر چون گل نرقصی با نسیم
ای دریغ از من اگر مستم نسازد آفتاب
ای دریغ از ما اگر کامی نگیریم از بهار
گر نکوبی شیشه غم را به سنگ
هفت رنگش می‌شود هفتاد رنگ

Запах дощу, запах трави, запах землі,
Гілля умиті, дощ випитий, все в чистоті,
Блакитне небо і білі хмари,
Зелене листя верби,
Аромат нарциса, танок вітру,
Радісних ластіовок чуттєвий наспів
Затишне усамітнення сп’янілих голубів

Мало-помалу настає весна,
Радісна пора,
Радіють степи і джерела,
Радіють зернята й зелень,
Радіють бруньки напіврозкриті,
Радіє, манірно сміючись гвоздика,
Радіє келих вина, по вінця повний,
Радіє сонце.

О, моє серце, чому ж в цю пору
Вдягнутись в шати не маєш волі?
Вина яскравого не бачиш в чаші,
Немає солодощів пригощатись,
Твій келих продовжує порожнім лишатись.

О, горе тобі, якщо не танцюєш, мов квітка
з легким подихом вітру.
О, горе мені, якщо сонце мене не п’янить.
О, горе нам, якщо весняна пора не манить.

Як не розіб’єш каменем келих журби,

То кольори його заполонять все навкруги.

(“Запах дощу” Ферідуна Мошірі. Пер. Ірини Науменко)

Четвертокурсниця Наталя Самуляк розповіла молодшим колегам про курйозні ідіоми, що вживаються в розмовній перській мові і на перший погляд просто ставлять нас у глухий кут абсурдністю дослівного перекладу.

Згодом студенти взяли участь у конкурсі каліграфії, який дав можливість оцінити навички краснопису, адже каліграфія в Ірані – сучасний вид мистецтва, освічена людина вміє не лише прочитати витончено написаний текст, а й відтворити на папері.

Адмін

About Адмін

  •  

Leave a Comment